ПОТУПОТІ́ТИ, очу, отиш і ПОТУПОТА́ТИ, очу, очеш, док., розм.
1. Піти, побігти з тупотінням. З жадібними очима ближче до веранди швидко потупотів дідовий [дідів] рід (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 84); — Держи! Лови його! Лови! — загукали надворі й потупотіли на город (Григорій Епік, Тв., 1958, 296).
2. Тупотіти, тупотати якийсь час.