ПОТРИВОЖИТИ, жу, жиш, док., перех.
1. Викликати тривогу, неспокій у кого-небудь, схвилювати когось; занепокоїти. Марусі сказали про смерть опришка не скоро по тім, як видужала. Боялися потривожити (Гнат Хоткевич, II, 1966, 295); Та біля тебе стане насторожі, Як вірний друг, моя любов жива. Вона тебе нічим не потривожить, Хіба промовить вдячності слова (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 140).
2. Порушити чий-небудь спокій, перешкодити чиємусь відпочинкові і т. ін. — Вибачте, що я от потривожила вас серед ночі, але не моя в тім хіть, бо не по своїй волі знайшлася я у вашій хаті (Гнат Хоткевич, II, 1966, 175);
// Вивести з певного стану, відірвати від якогось заняття. Довго сиділи дівчата засмучені, мовчазні. Їх потривожив стукіт у двері (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 58);
// Завдати фізичного болю. Боженко вмирав. Хлопці несли його обережно,.. боячись потривожити умираючого командира (Олександр Довженко, I, 1958, 209);
// Сполохати, зігнавши, піднявши з місця (про птахів, звірів і т. ін.). Дмитро підійшов до берега .. Це не потривожило свійських качок, які спокійно в’юнили своє безконечне коло (Михайло Стельмах, II, 1962, 339);
// у сполуч. із сл. спокій, сон, тиша і т. ін. Порушити, перервати. Хряскіт розбитої чаші тільки на мить потривожив спокій півтемних зал (Олесь Донченко, III, 1956, 62); Голобородько прийшов, щоб розбудити Харкевича, але намагався ступати навшпиньках, наче боявся потривожити його сон (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 107);
// Порушити попередній порядок або нерухомість чого-небудь, зрушити щось з місця. Потривожити папери на столі.