ПОТРУ́Х, у, чол.
1. перев. мн. Частина нутрощів тварини, перев. придатна для їди. Оббілувавши оленів і потрух увесь повиймавши, Тут вирізають шматки соковиті, стромляють на рожна (Микола Зеров, Вибр., 1966, 227); Очищені і добре промиті потрухи (..шлунок, серце, печінка) варять до готовності (Українські страви, 1957, 93).
♦ З потрухом (потрухами) — весь цілком, з усім, що є. — А ви, що Евруся згубили, Щоб ваш, пропав собачий рід! Щоб ваші ж діти вас побили. Щоб з потрухом погиб ваш плід! (Іван Котляревський, I, 1952, 232); — Та я тебе з потрухами продам (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 293).
2. діал. Потерть. Хазяїн підхвачував [сіно], розстеляв, прибивав вилами. А згори на дівчину потрух сіна сипався на голову, на голі плечі (Андрій Головко, I, 1957, 231); — Отак розбить копицю! Перем’яти на потрух. Ви її складали!.. (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 28).