ПОТРОШИТИ, шу, шиш, недок., перех.
1. Виймати нутрощі з убитої тварини. Оселедці вимочують у холодній воді, потрошать, відрізують голови, хвости і плавники (Українські страви, 1957, 51); Коли йому давали потрошити недобитого звіра, він витягав із шкіряного чохла гострого мисливського ножа (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 416);
// розм. Робити розтин; анатомувати. Він після побоїв на вечорницях.. вмер, та й суд виїжджав, і німець його потрошив (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 107);
// перен., розм. Убивати, різати. Велів [Еней] всіх сікти та рубать. Пішли Латинців потрошити (Іван Котляревський, I, 1952, 287); Узимку в кучугурах снігу вовки поїдали задавлених овець і собак, лисиці потрошили курей (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 45).
2. перен., розм. Витягати що-небудь звідкись, випорожнювати щось, забирати в кого-небудь (майно, гроші і т. ін.). Татари ганяли по табору, як хорти за зайцями, хапали людей, хапали коней, здирали сідла, потрошили вози (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 344);
// Спустошувати, розоряти що-небудь. Перестрибували [свині] через тини й люто потрошили чужі городи (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 12).