ПОТРІПУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. перех. і неперех., що і чим. Стріпувати час від часу, злегка. Вона стоїть собі та коноплі потріпує (Словник Грінченка); Пес важко відсапував, звивався в’юном, зализуючи перебиту лапу, потріпував довгим рудим вухом, з якого капала кров (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 192); — Конячку підхльоскуємо… ньо, маленька! ньо, сліпенька!.. а вона, знаєш, так жваво головою потріпує, тюпає собі… (Степан Васильченко, I, 1959, 80).
2. перех., перен., розм., заст. Порочити, ганьбити, осуджувати. Раз Радюк йшов попід одним домом і в одчинені вікна почув, як осудливі панії потріпували його ймення, судили й ганили його (Нечуй-Левицький, I, 1956, 629); Коли прийшлося судити про справу управи і коли другі почали були потріпувати потроху членів, Лошаков мовчав (Панас Мирний, III, 1954, 292).