ПОТОРОХТІТИ, хчу, хтиш, док., розм.
1. Піти, поїхати і т. ін. з торохтінням. Гашіца вчепилась за полудрабок, але Йон сильним рухом скинув її з воза й поторохтів далі… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 249); Шугнув [хлопчик] непомітно в двері і вже поторохтів дерев’яшками униз по сходах (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 153); Одірвавшись од станційки, поїзд поторохтів далі (Петро Колесник, На фропті.., 1959, 182).
2. Торохтіти якийсь час. Він поторохтів коробкою і дав мені одну від штанів — «бляху» [ґудзик] (Іван Микитенко, Кадильниця, 1959, 8).