ПОТОПАЮЧИЙ

ПОТОПА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до потопати. «Чоловіче, бійся бога, рятуй мене!» — кричав потопаючий лихий пан (Україна сміється, I, 1960, 30); — Щури завжди першими тікають з потопаючого корабля, — гостро, з огидою сказала вона (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 202); Хто хоч раз побував на Буковині і в Закарпатті, той ніколи не забуде високих полонин і потопаючих в зелені сіл (Наука і життя, 11, 1963, 28);
//  у знач. ім. потопаючий, чого, чол.; потопаюча, чої, жін. Той (та), що потопає. Черниш, відбиваючи геть чиюсь перекинуту вибухом душогубку, виправляючи напрям свого човна, люто гукав незнайомим потопаючим, щоб хапались за нього (Олесь Гончар, III, 1959, 352);  * У порівняннях. Наче потопаючий Стебелиночку, Зір мій вид її [дівчини] ловив На хвилиночку (Іван Франко, XI, 1952, 31); — Мамо, треба негайно професора зі Львова.. Олена вхопилася за цю думку, як потопаючий за соломинку (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 95).