ПОТІ́ШНИЙ, а, е.
1. Який тішить, розважає, веселить когось. Тоді дорога спішна, коли розмова потішна (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 275); Яким станув при клітці, в котрій було ще кілька мавп, дивився на їх потішну міну і знов забув про світ (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 12); — Чули, Лукіє Назарівно? — Водій усміхнувся, видно, уявивши щось потішне, — На території нашого радгоспу радіоцвіркун з’явився… (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 88).
2. заст. Признач. для публічної розваги. Не виключено, що при реконструкції на дні ізмайловських водойм буде виявлено старовинні ядра і зброю, які затонули під час потішних битв (Вечірній Київ, 22.III 1968, 4);
// у знач. ім. потішні, них, мн. Військопі загоїш, створені в 1683 р. для Військових ігор царевича Петра Олексійовича.
Потішні вогні — фейєрверк.
3. діал. Утішний. — Добре, — каже Петро (жаль йому було сердешної бабусі), — піду,.. принесу вам потішну звістку (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 137).