ПОТІША́ННЯ, я, сер., рідко.
1. Дія за значенням потішати. Професор його втішав і заспокоював, не передчуваючи, що колись доведеться іще й йому в Володимира прохати собі такого самого потішання (Агатангел Кримський, А. Лаговський, І, II, 1905, 248); Щоб якось хоч трохи розраяти подругу, в запалі потішання ненароком і про своє горе призналася [Надія] (Яків Баш, На.. дорозі, 1967, 149).
2. Те саме, що потіха 2.