ПОТЕМКИ 1, ів, мн., розм. Пітьма, темрява. Увага його розбіглася на околичні предмети, що з наставаннєм [наставанням] дня звільна виринали з нічних потемків (Іван Франко, II, 1950, 158); В тиші потемків байдуже тринькав цвіркун (Петро Козланюк, Весн. шум, 1952, 103).
У (в) потемках — без світла, в темряві, поночі. — Ну, на черевах лізуть [борсуки] у потемках і так, чуєш, гризуть [кукурудзу], так ламають, аж кров мені капає з серця (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 400); У потемках засідлав [Тимко] коня, виїхав з двору (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 354); Ішли [Маруся з Оришкою], близько притулившися одна до другої, в нічних потемках (Гнат Хоткевич, II, 1966, 30).
ПОТЕМКИ 2, присл. Без світла, в темряві, поночі. [Люнця:] Ох, боже, як пригадаю минуле життя, то здається мені, що я йшла все потемки, немов льохом, просто-просто, не бачучи, кудою і куди (Іван Франко, IX, 1952, 433); Мати вже спала, як Зінько з Гаїнкою вернулися додому.. Гаїнка потемки познаходила в хаті вечерю, винесла, і вони сіли вечеряти на призьбі (Борис Грінченко, II, 1963, 346); [Коляндра:] Тягніть її до старої гарбарні. Хай потемки посидить до зорі (Іван Кочерга, Свіч. весілля, 1944, 35).