ПОСИВІТИ, сивію, сивієш, док.
1. Стати, зробитися сивим, сивішим. Пуста голова ані посивіє, ані полисіє (Номис, 1864, № 6156); Отець Харитін вже постарівся, посивів і почав слабувати (Нечуй-Левицький, III, 1956, 191); Довге шовкове волосся — посіклося, посивіло, посохло, як трава серед зими (Панас Мирний, I, 1954, 50); Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігнулася (Андрій Головко, II, 1957, 9);
// перев. над чим, коло чого, у чому. Дуже довго займатися чим-небудь, виконувати якусь роботу тощо. Шавкун, битий жак! Недаром він посивів, сидячи над бумагами (Панас Мирний, I, 1949, 384); — Ланочку, дозвольте мені померти біля худібки, бо ж я і зріс, і посивів біля неї, — пішов старий зі своїм горем до Стадницького (Михайло Стельмах, I, 1962, 44).
♦ Посивіти в дівках див. дівка; Посивіти дівкою — те саме, що Посивіти в дівках (див. дівка). — Їй одна доля: у наймах. Думаєш — возьме [візьме] хто бідну? Посивіє дівкою (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 17); — І не говоріть мені, мамо, не хочу. Краще вже й посивіти дівкою, як вівця, ніж іти за вдівця (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 475).
2. Стати сірувато-білим, набути сірого відтінку. Сонце погасло. Посивіли хмари (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 346); — Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зі сну. — Вже вікна посивіли, вже прокидається сонце (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 6); Від цигаркового диму вже посивіла стеля (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 283).