ПОСИДЕ́НЬКИ, ньок, рідше ПОСИДІ́НКИ, нок, мн., розм., заст.
1. Дозвілля, яке проводять у розмовах жінки й чоловіки, сидячи на вулиці або десь у гостях. Повиходили селяни й батько Настусин на посиденьки, на майдан (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 456); Свекруха вже й на посиденьки не побіжить, як бувало, бо на хазяйстві кабани, гиндики, корови, кури (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 58); Петру не охочий був до посиденьок та випивок (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 363).
♦ Посиденьки справляти — сидіти без діла, нічого не роблячи; байдикувати. — Та сядьте, Онисіє Степанівно, та згорніть руки хоч на часок! — просив отець Харитін свою жінку. — Коли не втерплю сидячи: не люблю посиденьки справляти (Нечуй-Левицький, III, 1956, 108); [Оксана:] Хіба сьогодні неділя чи який празник, що посиденьки справлятиму? (Марко Кропивницький, IV, 1959, 357); Походеньки та посиденьки справляти див. походеньки.
2. Зібрання сільської молоді для спільної праці й розваг в осінній та зимовий час. В хаті вдови Чемерьової зібралося багато дівчат на посиденьки (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 39); До сусідів збиралися молодиці на посиденьки, пряли пряжу, пекли пшоняники в складчину, співали сумних, як зимовий вітер, пісень (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 23); Текля була в полі коло баштана, а Мася в оконома на посидінках (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 169).