ПОСВОЯ́ЧЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до посвоячити. * Образно. З руїнами цими неначе посвоячена душа знаходила тут у тяжких хвилинах все покріплення… Зелень зимою і на руїнах — се ж., символ живучості, лік цілющий на сумнів, зневіру… (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 302).
2. у знач. прикм. Який посвоячився, поріднився з ким-небудь.