ПОСУТЕНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до посутеніти.
2. у знач. прикм. Темний. Ввечері Піна Дмитрівна вийшла з бібліотеки через чорний хід і пройшла посутенілим парком (Леонід Первомайський, Материн.. хліб, 1960, 43); * Образно. Її червона сукня майорить у вечірньому посутенілому повітрі (Панас Мирний, III, 1954, 298).