ПОСТРИГАТИ, аю, аєш, недок., ПОСТРИГТИ, ижу, ижеш, док., перех.
1. Підрізуючи, робити коротшим або зрізувати зовсім (волосся, вовну і т. ін.). Як її одягали, як постригали по хлоп’ячій [по-хлоп’ячому], вона не пручалася, нічого не казала, тільки що плакала… (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 454); Перукар розклав своє приладдя, намилив цареві бороду і почав голити. Поголив один бік, постриг півголови і півбороди, а тоді кинув приладдя в землю і — тікати! (Три золоті слова, 1968, 221); По обіді роту повели в лазню, де цирульник старанно постриг і поголив їх, а каптенармус видав нову білизну, мундири і шапки (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 198).
Постригти [всіх] під одну гребінгу див. гребінка.
2. перев. у сполуч. із сл. у ченці, у черниці і т. ін., церк. Виконувати обряд посвячення кого-небудь у ченці (черниці), що супроводжується постриганням волосся. [Матушка гуменя:] Я тебе, стара, утішу: знай, що твою дочку постригаємо сьогодні у черниці (Панас Мирний, V, 1955, 83);
// Віддати в монастир. — Що ж, може, тебе у ченці постригти? — спитав раптом Хмельницький, розправляючи плечі і зводячи зір на Юрася (Натан Рибак, Персясл. Рада, 1953, 92).
3. розм., заст. Брати в солдати. Котрі були багатшії, ті ся викупляли, Котрі були біднішії, то їх постригали, — тобто забирали до війська (Мар. тв. та етн., 4, 1958, 47); Жив-був гуцул Іванко. Одного дня йому сказали, що має служити у цісаревім війську. Його постригли й попровадили в чуже кам’яне місто (Казки Буковини, 1968, 9); [Довбуш:] На тій п’ятниці вдовиного сина у некрути постриг [пан дідич] (Дмитро Бедзик, Студ. Події. 1959, 26).
4. у кого, перен., розм. Робити, виставляти когось ким-небудь. Турн — зирк, і бачить пред собою Присяжного свого врага, Що так не гречі [ґречно] кличе к бою І явно в труси [боягузи] пострига (Іван Котляревський, I, 1952, 263); П’яний кесар, Постригши сам себе в Зевеса, Завдав Зевесу юбілей [ювілей] (Тарас Шевченко, II, 1963, 291); Постригти в брехуни.