ПОСТРИБАТИ, аю, аєш, док.
1. Почати пересуватися стрибками; підстрибуючи, попрямувати кудись. Замахала [Марина], Неначе крилами, руками, І пострибала через двір У поле, виючи, мов звір (Тарас Шевченко, II, 1963, 121); Пострибала зайчиха підживитись (Олександр Копиленко, Як вони.., 1948, 9); Цокаючи костурами, Марко пострибав у куток, до вікна (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 133); * Образно. Вітрець пострибав хлібами, сколошкав овес, смикнув за довгого вуса ячмінь (Олесь Донченко, Пісня.., 1947, 18).
2. Стрибати якийсь час. — А коли ти, дідусенько [дідусеньку], Сам признавсь, що хлопчик, Так попробуй пострибати, Як ось той горобчик (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 484); Такі тут масштаби, такі простори. Буває, влітку дощ над одним відділком пройде, а над другим його в той день і не бачили, тільки дітвора пострибав на шляху по пилюці (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 27);
// тільки майб. чол., перев. у сполуч. із сл. у мене, у нас, розм. Уживається як погроза. — Об’єднались [партизани] в армію, та робітники з центра Росії підійшли — зовсім по-іншому обернули справи. Тепер біляки пострибають! (Олександр Довженко, I, 1958, 138).
3. Зстрибнути з чого-небудь або скочити на щось (про всіх або багатьох). Ціла машина прибула із села Межирічки.. Пострибали [колгоспники] з машини і, знай наших, одразу в танець (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 32).