ПОСТОРОНИТИСЯ, рошося, ронишся, док.
1. Відійти набік, відступитися, пропускаючи кого-небудь, даючи комусь дорогу. Посторонились прохожі, щоб проїжджачому просторіше було (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 218); — Посторонись! — відштовхнув поранений угорця. — Плутаєшся тут, старий хрін… (Олесь Гончар, III, 1959, 160); Одмикаючи двері, він посторонився і .. дав дорогу Хомі (Натан Рибак, Час, 1960, 736); * Образно. А може, справді, зіткнулася вона з Палажкою на вузькому місці, і треба котрійсь із них посторонитися? (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 56).
2. перен. Виявити небажання, нехіть спілкуватися з ким-небудь, брати участь у чомусь. Всі, хто хоч день жив з отієї ласки, хто з’їв хоч шматок ласкаво поданого хліба, хто переступав з проханням чужий поріг, — все то ваші. Умійте тільки знайти дорогу до їх сердець, зумійте змусити задрижати таємні струни їх душ, не облайте згірдливим словом, не посторонітесь, як сектанти, — і ваші [пролетарів] полки зростуть (Гнат Хоткевич, I, 1966, 179).