ПОСТОРОНОК

ПОСТОРО́НОК, нка, чол. Міцний ремінь або мотузок, що з’єднує в упряжці хомут з орчиком. В коляску запрягли дванадцятеро коней, по парі впростяж, перевивши хомути і посторонки стьожками і червоним люстрином (Олекса Стороженко, I, 1957, 192); Явтух Каленикович обходить упряжку, поправляє перекрученого посторонка, вуздечку, пересуває наритника (Юрій Яновський, II, 1954, 217); Данилко гукнув на коней, ті натягли посторонки, врізався плуг у землю, і пролягла перша незаможницька борозна по колишній глитайській пиві (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 32); Посторонки бувають сиром’ятні, канатні та тасьмяні (Конярство, 1957, 182);
//  розм. Узагалі мотузка, тасьма тощо. Малі хлопці виглядали купами з вікон дзвіниці, ждали черги, щоб останній раз потягти «хвалу божу за хвіст», цебто дзвони за посторонки, та погратись дзвонами (Нечуй-Левицький, III, 1950, 105); Взяв на себе [Івоніка] киптар, поверх того старий сердак, скрутив із соломи посторонок, обперезався ним і, засунувши на голову стару високу шапку, перехрестився, закинув мішок на плечі і, взявши бук у руки, пішов (Ольга Кобилянська. II, 1956, 98).