ПОСТІЛЬКА

ПОСТІ́ЛЬКА, и, жін. Зменш.-пестл. до постіль. Пізно-пізно! Ніч вже минає, світло згасає, дитинку, що не радилася лягти у постільку, зможе сон коло неньки (Марко Вовчок, I, 1955, 365); Перший шматок з страви — йому, Кирилкові, м’яка постілька — теж йому (Панас Мирний, I, 1954, 154);  * Образно. [Дівчина:] Свіжий барвінку! Хто ж тобі без мене Білу на полі постільку постеле [постелить]? (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 111).