ПОСТЕЛИТИСЯ, стелюся, стелишся, док.
1. Прилягаючи до поверхні чого-небудь, вкрити її. [Аврелія:] Щоб я забула арену зсґлоту, — хай злототкані постеляться під ноги килими (Леся Українка, III, 1952, 283); Хлопчик побачив, що тепер уже розцвіли всі кульбабині подружки, і навколо немов постелився ніжний золотий килим (Олесь Донченко, VI, 1957, 497);
// Розростися, вкривши поверхню землі (про рослини). Ой, через межку зелений горошок та постелився, Козак до дівчини через люди та й поклонився (Українські народні ліричні пісні, 1958, 325); Сріблястим килимком постелилося ведмеже вухо (Юрій Яновський, Мир, 1956, 144);
// Поширитися на поверхні або низько над поверхнею землі, моря (про світло, тінь, дим і т. і її.). М’яке, всюди рівне, без початку і кінця світло благосно постелилося на всім, не положивши тіней (Гнат Хоткевич, II, 1966, 55); Туман постелився над болотом; * Образно. Виляски від нього [сміху] луною постелились над водою (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 72);
// Простягтися далеко навкруги або в певному напрямку; розлягтися, пролягти. Доріжка вузенька, і коли вона постелеться в долину, назустріч вискочать молоденькі хатки, а далі, як худоба на толоці, хліви, хати, клуні (Петро Панч, II, 1956, 391); * Образно. Постелилася безкрайна далина І море голубе прекрасної блакиті (Агата Турчинська, Земле моя.., 1961, 19). Постелилася (постелиться) дорога (путь і т. ін.) кому яка — визначилась (визначиться) майбутня, дальша доля кого-небудь; певним чином (щасливо чи нещасливо) буде проходити чиєсь життя. Всіх серця здавила таємна тривога, Бо всім постелилась терниста дорога (Іван Франко, XIII, 1954, 95); Хай тобі (Вам) легка (щаслива) путь (дорога) постелиться — побажання доброї дороги, щасливої долі. — Хай тобі легка путь постелиться (Юрій Яновський, I, 1954, 72).
2. Приготувати, послати собі постіль для спання. Голодна Василина попоїла кулешу, постелилась між двома молодицями й лягла спати, прикрившись свитою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 101); Ми сяк-так помостилися, постелилися і полягали спати (Леся Українка, III, 1952, 572); Гадаючи, що Ганна спить, Мотя тихенько причинила за собою двері, роздяглась і постелилася, так і не вмикаючи світла (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 68).