ПОСТАРІЛИЙ

ПОСТА́РІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до постаріти. Увійшов молодий панок, років, може, двадцяти двох, з непевною і передчасно постарілою фізіономією (Іван Франко, VI, 1951, 260); Цей Артем був якийсь інший, замкнутий і помітно постарілий (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 394); — Дякую, мамо! — сказав, як завжди, Семен і глянув на постаріле обличчя матері (Вадим Собко, Біле полум’я, 1952, 4); Глухої ночі повертається Мирон до своєї постарілої хати (Михайло Стельмах, I, 1962, 377).