ПОСПИТАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.
1. кого, в кого і без додатка. Те саме, що спитати. Надвечір, закінчивши роботу, Тихович поспитав цигана, чи не нанявся б він вартувати вночі виноградник (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 210); — Що воно за люди? — поспитала Христя в Кирила, одійшовши з гони від хутора (Панас Мирний, III, 1954, 74);
// Попросити дозволу зробити що-небудь. Тут саме підійшов до нас чоловік якийсь у брилі, поспитав старшини і теж сів коло нас (Архип Тесленко, Вибр.., 1950, 23).
Поспитати дорогу — запитати, як потрапити куди-небудь, попросити показати дорогу кудись.
2. заст., рідко. Скуштувати. А ви поспитайте борщу: по-моєму наче дуже кислий (Словник Грінченка);
// перен. Зазнати. Поспитав вже я і пня, і колоди (Номис, 1864, № 1765); Поспитавши горя, чи не пошанується (Словник Грінченка).