ПОСОРОМИТИСЯ

ПОСОРО́МИТИСЯ, млюся, мишся; мн. посоромляться; док. Відчути сором за свої вчинки, поведінку тощо. [Явдоха:] За покійної неньки татко не так учащали до шиньку [шинку], все-таки інколи було і посоромляться матері (Марко Кропивницький, II, 1958, 425); [Палажка:] Може, хоч чужих людей посоромиться [Іван] та віддасть те, що не прогайнував (Панас Мирний, V, 1955, 252);
//  у сполуч. з інфін. Відчуваючи сором, не наважитися зробити що-небудь. Поцілувала [Олена] сонну дівчинку, що спала ближче до неї. Сина вона посоромилася цілувати, бо він уже був школярем (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 25); — Батька рідного не посоромився одурити, — прошепотів Лук’ян, згадавши людські перекази про поліцая-сина (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 37).