ПОСОРОМИТИ

ПОСОРОМИТИ, млю, мит; мн. посоромлять; док., перех., розм. Поставити кого-небудь у незручне, неприємне становище, накликати сором на когось; осоромити. [Марися (крізь сльози):] Ну, нехай же… нехай!.. Я… я не… не піду за вчителя… [Данченко:] Спасибі тобі, дочко моя! Не посоромила батька… (Борис Грінченко, II, 1963, 513);
//  Негідними, ганебними вчинками применшити добру славу кого-, чого-небудь. Золотаренко перевів подих, додав урочисто: — Не знеславлю зброї нашої козацької, не посоромлю роду нашого (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 318); — Воїни, не посоромимо землі Руської, поляжемо тут [на полі бою] кістьми. Мертві сорому не ймуть (Олександр Довженко, I, 1958, 294);
//  перев. у сполуч. із сл. себе. Не виправдати довір’я, надій, сподівань кого-небудь. Від імені комсомольців, що виїздили, виступила якась дівчина. Вона запевнила, що вони не посоромлять себе, виправдають високе довір’я (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 46).