ПОСНУЛИЙ

ПОСНУ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до поснути;
//  у знач. прикм. Баня сидів на сухій колоді, приволоченій з лісу, вслухався в смачне дуже сопіння поснулих друзів і в хворобливе марення пораненого (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 95);  * Образно. Незабаром ми йшли вже тільки вдвох по стемнілій вулиці, по м’яких дерев’яних хідниках попід стінами білих будинків, вздовж високих парканів під навислим гіллям поснулих дерев (Леонід Первомайський, Материн.. хліб, 1960, 26);
//  у знач. ім. поснулі, лих, мн. Ті, що заснули.  * Образно. Зараз пролунає перший їх [робітників] постріл по старому світу. Далеко розляжеться його грізний гул, пробудить поснулих по містах, селах, по степових хуторах України (Олександр Довженко, I, 1958, 52);  * У порівняннях. Люди лежали на стерні. Не було чути жодного шепоту. Лежали, як мерці або поснулі (Микола Трублаїні, I, 1955, 46).