ПОСМІТИ

ПОСМІТИ́, ію, ієш, док. Насмілитися, наважитися зробити або сказати що-небудь. Любить козак дівчиноньку, занять не посміс (Павло Чубинський, V, 1874, 151); Коли хто багатий, то хоч що роби, хоч догори йогами середу [серед] дня по вулиці піди, — ніхто його не посміє зупинити, та ще, глядячи на його, й собі робитимуть (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 255); [Писар:] Хіба ж вона посміс проти батькової волі піти? (Іван Франко, IX, 1952, 75); Не посміли зачепити Тимоша гайдамаки (Олександр Довженко, I, 1958, 48).