ПОСМІ́ТЮХА, и.
1. жін. Чубатий жайворонок. Біг я, біг, а посмітюхи не впіймав. Коло невеличкого мосту вона знялася з місця та й полетіла в жито (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 95); Маленькі, схожі на горобців, чубаті посмітюхи клювали на дорозі кінські кізячки (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 99); Прийшла зима. Завіхрила біла хуга, лягла холодною ковдрою на землю. Важкий настав час для синичок, чубатих посмітюх, сойок, повзиків, горобців (Вечірній Київ, 9.I 1971, 3).
2. чол. і жін. Уживається як лайливе слово.
3. жін. Назва дитячої гри. Попід тинами грались дівчатка у посмітюхи: малі босі ноженята підкидали порох — три рази в один бік, три рази в другий (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 15).