ПОСЛУШНИЦЬКИЙ

ПОСЛУ́ШНИЦЬКИЙ, а, е, церк. Прикм. до послушник і послушниця;
//  Належний послушникові. Він задер голову так, що послушницька чорна скуфійка з’їхала аж на тім’я (Нечуй-Левицький, III, 1956, 389); Коса, як хвилястий гірський потік, виривалася з-під послушницького гострого клобука, огинала плечі і важко спадала вниз, підкресливши в ході м’які форми гінкого стану цілком мирської грішниці… (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 235).