ПОСЛУШНИЦЯ

ПОСЛУ́ШНИЦЯ, і, жін., церк. Жіночий рід до послушник. Розказувала вона, що була в якомусь панянському монастирі за послушницю, але покинула монастир і пристала до штундів (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 156); Неля знала, що послушниці «рекрутуються» з простих, без середньої освіти, дівчат, які, навіть прийнявши сан, виконують роботу прислуг (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 426); Незабаром вопа вийшла з чорнявою, кругловидою послушницею, яку вона звала Софією (Іван Микитенко, II, 1957, 270);  * У порівняннях. В чорній одежі (іншу вона перестала носити), з накинутою на голову темною хустинкою, вона, немов послушниця, бігла до церкви з першим дзвоном (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 326); Кілька день потім ходила [Маруся], мов послушниця в переддень великого таїнства постригу (Гнат Хоткевич, II, 1966, 121).