ПОСЛІДУ́ЩИЙ, а, е, розм., рідко. Останній; найгірший. — Піду, — каже, — утоплюсь, усі мене обижають — я послідущий на світі! (Номис, 1864, № 4346); Кирило Тур був у Січі не послідущий, був козак-душа, а не братчик (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 144); Козак Мамай скоро втратив з ока й золоте яблучко бунчука, бо гетьман не схотів прийняти бою, послідущий страхополох (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 388).
ПОСЛІДУЩИЙ
Тлумачення слова