ПО́СЛАВКА, и, жін., розм.
1. Поголоска, поголос; недобра слава. Доводите ви мені, що про чорта тільки пославка, а ніхто того чорта зроду не бачив? Не ручіться (Марко Вовчок, VI, 1956, 260); Гріх не біда, та пославка страшить! (Олександр Грибоєдов, Лихо з розуму, перекл. Рильського, 1947, 22).
2. рідко. Те саме, що приказка. Колись чорноставське панство далеко знали. Склалася й пославка: бенкетує, як чорноставський владир [володар] (Марко Вовчок, VI, 1956, 296).