ПОСЛА́ННИК, а, чол.
1. Дипломатичний представник однієї держави в іншій.
2. книжн., заст. Те саме, що посланець. Начальник приїздив, посланник од царя (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 404); — Грішний, батюшко, більше повік не буду, — полегшено зітхає Василенко, бо його вже картає не посланник божий, а звичайний отець Миколай, який теж не цурається ні чарки, ні молодиць (Михайло Стельмах, II, 1962, 295); Першим російським посланником, що досяг Пекіна і привіз цінні дані про Китай, був Іван Петлін, сибірський козак з м. Томська (Видатні вітчизняні географи.., 1954, 9).