ПОСКОЧУВАТИСЯ, упмося, уєтеся, док.
1. Скотитися звідкись (про все або багато чогось, усіх або багатьох). Позіхнула [сестра Меланія] такеньки, що в мене рукава замаяли, а які мухи по столу лазили, то поскочувалися, як насіння од вітру (Марко Вовчок, I, 1955, 255); Виходив [професорі з дому й узбережжям, безлюдним і голим, понад урвищами й ярками, обминаючи гранітні брили, що поскочувались сюди з якогось ніби узгір’я, простував униз за течією [Дніпра] (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 13); Пізнавши майора, розвідники поскочувалися згори, як груші (Олесь Гончар, III, 1959, 210).
2. перен., розм. Відмовляючись від чого-небудь передового, прогресивного, набути реакційних поглядів, скотитися до ганебних вчинків і т. ін. І скільки було й є в Європі, в Америці не позбавлених літературного дару людей, що поскочувались до продажності (Максим Рильський, III, 1956, 374).