ПОСІПУВАТИ

ПОСІПУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і неперех. Раз у раз злегка сіпати. Хуса похмурий, роздратований проходжується по світлиці нерівним кроком, посіпуючи випущену бороду і відпихаючи ногою стільці тощо, коли трапляються йому на дорозі (Леся Українка, III, 1952, 148); Годинами вони [рибалки] чаклують над лунками. То посіпують рукою волосінь, щоб привабливо «грала» й апетитно світилася блешня, то, підібгавши під себе ноги, нерухомо сидять, мов кам’яні брили (Радянська Україна, 25.I 1964, 3); Макаров мав вигляд людини, яка тільки що прокинулась, неуважна усмішка посіпувала його гарно окреслені губи (Максим Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, I, 1952, 241);
//  тільки неперех., чим. Час від часу робити мимовільні нервові рухи якою-небудь частиною тіла. Лукерка кинула на плечі хустку і деяку мить стояла, посіпуючи плечима, так, ніби по ній раптом вдарив струмінь холоду (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 38).