ПОШИВАТИ, аю, аєш, недок., ПОШИТИ, ию, иєш, док., перех.
1. заст. Покривати соломою яку-небудь будівлю. Баби мастили стіни, Семен пошивав покрівлю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 125); Молола [Катерина] на жорнах, шила й вишивала дітям сорочки і сама пошивала сніпками хату чи клуню (Михайло Стельмах, II, 1962, 209); — Заходився [старий] пересипати повітку, — пошити ще сніпками та обмазати, то й готова буде (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 50); Треба було хатчину наново пошити; через перестарілу солому, що майже зовсім загнила, протікає добре дощ (Ольга Кобилянська, III, 1956, 534).
2. у кого — що, у сполуч. з ім. у мн., перен., розм. Вважати кого-небудь належним за певними ознаками до якоїсь групи людей за знач. ім. [Єгор Іванович:] На старості літ пошили мене в анархісти… (Юрій Яновський, Драм. тв., 1946, 12);
// Присвоювати кому-небудь якийсь чин. — Рядовий Шульга, а я, признатися, гадав, що зразу тебе у генерали пошиють (Натан Рибак, Час, 1960, 127).
♦ Пошивати (пошити) у брехню — звинувачувати кого-небудь у тому, що він говорить неправду. Це ж ви Республіку пошили у брехню, і безоглядно повтікали за кордон (Павло Тичина, I, 1957, 127); Пошити у дурні див. дурень.