ПОШТИ́ВИЙ, ПОЧТИ́ВИЙ, а, е, розм.
1. Який виявляє повагу до кого-небудь; чемний, ввічливий. Лукавець оцей татаркуватий Савка, але поштивий: скочивши з коня, ручкаються з старим, передає від батька уклін (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 39); Господар перечекав трохи, і Сахно довелося промимрити якусь поштиву нісенітницю (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1950, 24); Дмитрові конвоїри уважно слухали свого коменданта з підкресленою поштивою повагою (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 85).
2. рідко. Гідний пошани, поваги. Піднесіть же вільні співи, Наші лицарі поштиві (Михайло Старицький, Пост, тв., 1958, 115); [Гільда:] То чесний рід майстрів, митців поштивих, Що Кутногорськ уславили кругом! (Іван Кочерга, I, 1950, 501); — А хто ж вони, батьки твої старі? Либонь поштиві ґазди та багаті (Сава Голованівський, Поезії. 1955, 81).