ПОШПУРИТИ

ПОШПУРИТИ, рю, риш, док., перех., розм. З силою, з розмаху кинути що-небудь кудись, у щось. Грицько з радощів пошпурив грудомаху у вишник, де сховався Василь (Панас Мирний, IV, 1955, 97); Івашко згадав про останню гранату і пошпурив її назустріч німцям (Петро Панч, Іду, 1946, 59); Я, вибравши круглого камінця, теж підплигнув на одній нозі, розмахнувся з усієї сили і пошпурив його в море (Юрій Збанацький, Мор. чайка. 1959, 15);
//  неперех., чим. З силою, з розмаху кинути чим-небудь у коюсь, щось, на когось, щось. А Котигорошко як пошпурить тим дубком у хату — за малим хати не розвалив (Укр.. каяки, 1951, 97); Чи не пошпурив на мене отой проклятий Мини пляшкою? (Нечуй-Левицький, II, 1956, 118).