ПОШКАНДИБА́ТИ, аю, аєш, док.
1. Піти, налягаючи на укорочену або хвору ногу. Бенедьо остався, щоб позамикати всі двері і брами, і відтак пошкандибав за Леоном (Іван Франко, V, 1951, 386); Василько затарабанив голими п’ятами по мокрих боках коня. Слідом за ним пошкандибав на милиці і з цеберкою в руках босий товариш (Петро Панч, II, 1956, 139).
2. Повільно піти. На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать (Тарас Шевченко, II, 1963, 318); Незнайомець нарешті прокинувся від своїх дум, зиркнув на сонце, що ховалось за обрій, і.. затерплими ногами пошкандибав до санаторію (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 29).