ПОЩЕБЕТА́ТИ, ечу, ечеш, док.
1. Щебетати якийсь час.
2. розм. Говорити швидко, високим голосом якийсь час (про дітей, жінок). Зате ж Софійка звивається, мов ластівочка: і з паннами пощебече, і з панами чемненько поговорить, і паничам щось закине (Леся Українка, III, 1952, 501).