ПОЩАСТИТИ

ПОЩАСТИТИ, ить, док., безос., кому. Успішно здійснитися (про щось очікуване, задумано). На покрову повернув Прокіп. Йшла чутка, що йому не пощастило. Зразу не міг найнятися, бо народу найшло більше, ніж треба, і ціни впали (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 29); — Однак мені все ж шалено пощастило, що я застав дома вас! (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 178);
//  з інфін. Успішно здійснити якийсь намір. — Нарешті нам пощастило зустріти здобич (Юрій Яновський, II, 1958, 153); Того вечора мені пощастило поговорити з деякими кореспондентами (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 336);
//  з інфін. Випасти (про щасливу нагоду). За юних років мені пощастило слухати кобзаря Михайла Кравченка (Гильський, IX, 1962, 202).