ПОШЕСТЬ, і, жін.
1. Масове заразне захворювання людей або тварин. На людей пішла пошесть: трясці, пропасниці… (Панас Мирний, III, 1954, 7); Худібка в пошесть вигибла (Іван Франко, XIII, 1954, 36); — Чабан славний був, на вівцях знався і від всякої пошесті трави та коріння знав (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 101); На хуторі, звільненому від фашистської армії, виявилася пошесть черевного тифу (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 241); * Образно. Ніколи незабуде історія людства тих років, коли всьому світові загрожувала тлетворна пошесть німецького фашизму (Олесь Донченко, VI, 1957, 587); * У порівняннях. — Скажи, Свириде Яковлевичу, як ти дочекався такої ганьби? Як ти дожився до чуда? — Кульницький, не мигаючи, пильно дивиться на Мірошниченка, — Воно прийшло, мов пошесть (Михайло Стельмах, II, 1962, 321);
// перен. Лихо, біда; напасть. Некрутація [рекрутчина] — це була найстрашніша пошесть Гуцульщипи (Гнат Хоткевич, II, 1966, 88).
2. перен. Явище, яке набуло великого поширення. [Печариця:] Тепер між молодими і пошесть, бачте, така… Учивсь, мов, учивсь, — треба і з людьми тим навчанням поділитись… (Панас Мирний, V, 1955, 163); Римування, небезпечна пошесть,.. вразило й Михайлика (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 235);
// Систематично повторюване явище. Якраз і я було написала до Вас листа та й спалила його, щось він мені дуже недоладним здався, — видно, то вже така пошесть була на невдалі листи (Леся Українка, V, 1956, 163).