ПО́ШЕПТ, у, чол., рідко.
1. Те саме, що шепіт. * Образно. Київ.. стрів Дорку тихим пошептом каштанів (Юрій Яновський, Мир, 1956, 72).
2. Перешіптування. — Чув я — кипить в громаді, Пошепти грізні пішли: «Вбиймо пана! Все одно нам! Нема правди на землі!» (Іван Франко, X, 1954, 246).