ПОШАНУВА́ННЯ, рідко ПОШАНО́ВАННЯ, я, сер., розм.
1. Дія за значенням пошанувати 1. — Із отакого сім’я має вирости пильність, умілість, послух, покір пість, пошановання старших (Іван Франко, IV, 1950, 231).
2. Повага, пошана. З новим роком побажаю я нам долі тихої, погожої та роботящої, обопільного зрозуміння, поважання, пошановання (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 128);
// перен., ірон. Зневага, образа. — Спасибі, спасибі, що спаскудили в своїй клуні, — нагадючився дядечко.. — Пошанування ваше довіку запам’ятаю (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 17).
На пошанування — для вияву поваги. Не знайшли ні друзі, ані кревні Рицарського тіла молодого, Щоб землі його предати чесно, Щоб могилу насипать високу Добрим людям на пошанування, На уклін, на славу непогасну (Максим Рильський, III, 1961, 241); Робити пошанування кому — виявляти велику честь. [Василь:] Високоповажні панове! Дуже велике пошанування робите ви мені, називаючи мене батьком нової літературної школи (Володимир Самійленко, II, 1958, 99).
3. Віддавання почестей, виконання обрядових пісень і т. ін. Мертвець був у хаті, і хвиля вимагала пошанування (Ольга Кобилянська, II, 1956, 193); На вулицях.. знову зазвучали традиційні народні пошанування й поздоровлення — величальні колядки та щедрівки (Літературна Україна, 1.I 1965, 3).