ПОШАНІ́ВОК, ПОШАНО́ВОК, вку, чол., рідко.
1. Те саме, що пошана 1. Стояли перед уявою молодого хлопця ті опришки, наче міфічні герої, оточені сяйвом людського пошанівку (Гнат Хоткевич, Довбуш, 1965, 61); В мого народу у пошанівку Чорна робота і чорний хліб (Дмитро Павличко, Пальмова віть, 1962, 82); [Професор:] І за ту честь, за той пошановок.. чим він має платити суспільності? (Іван Франко, IV, 1950, 37).
2. Добрий догляд за чим-небудь. Та цею бочкою можна возити років з вісім, а в добрий пошанівок, то й на десять стане (Словник Грінченка).