ПОСЕ́СІЯ, ї, жін.
1. іст. У Росії та на Україні у XVIII — першій половині XIX ст., а також у Польщі (до її поділу) — особлива форма земельного орендного володіння, коли держава передавала землю в оренду разом з приписаними до маєтку селянами. Пан Адам походив із доброї шляхетської родини і тепер якраз узяв у посесію село в найближчому сусідстві Солецьких (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 144);
// Взагалі оренда, орепдпе володіння. Яхрем узяв у глушківського пана триста десятин землі в посесію (Борис Грінченко, II, 1963, 314); Бродовський, взявши в посесію сахарні в одного великого пана дідича, одразу заплатив багацько грошей (Нечуй-Левицький, II, 1956, 210).
2. заст., розм. Переданий в оренду державний маєток; узята в оренду земля, мануфактура тощо. Поробимо, попрацюємо, доки молоді, а там, бог дасть, забагатіємо, зберемо грошенят, візьмемо посесію або купимо десь поблизу хутір (Нечуй-Левицький, I, 1956, 152); Своєї землі [у Дениса] тридцять десятин, та ще вдвох із тестем Манойлом посесію держать… (Борис Грінченко, II, 1963, 312).