ПОСЕЛЯ́НИН, а, чол., заст.
1. Поселенець (у 1 знач.). На широких степах селилися поселяни (Іван Ле, Україна, 1940, 35); Лісу попід Карпатами вистачало. Рубали поселяни дерево, ставили зруби, щоб жити в них, обгороджували палями (Народна творчість та етнографія, 2, 1968, 94).
2. Селянин. Поселянин охоче йшов у козакування на Низ, приставав до повстання і йшов відбиватися від турка, від пана (Іван Ле, Наливайко, 1957, 44); Зображення українця як покірного, лагідного поселянина, а також грубі, фарсові насмішки над ним зустрічали відсіч з боку передових кіл російського і українського суспільства (Вітчизна, 6, 1961, 208); В мужика було в поселянина, Да й три сини були добрії (Леонід Первомайський, З глибини, 1956, 56).