ПОРИ́ВЧАСТИЙ, а, е.
1. Нерівномірний, з періодичним різким збільшенням сили й швидкості (про вітер); поривний. Налітав поривчастий вітер, за вікнами гойдалися й шуміли дерева (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 440); Вщухнув поривчастий вітер, і море безмежне окрила Тиша безвітряна (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 107);
// Який раптово посилюється, а тоді уривається, припиняється й виникає знов; уриваний, нерівний (про звуки, дихання і т. ін.). Перо все швидше й швидше снує на сіруватому папері ланцюг нерівних літер, думки, мов поривчасте гаряче дихання, рвуться крізь натовп поломеніючих слів (Петро Колесник, Терен.., 1959, 309); В хаті було тихо. Павло чув тільки поривчасте хропіння батька, та з другої кімнати до його слуху ледве долітало важке зітхання матері (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 327);
// Дуже швидкий, стрімкий, навальний (про рух, процес і т. ін.). Хода її була швидка і поривчаста (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 469); * Образно. В ліриці Первомайського 20-х років владно лунають мотиви невтомного, неспинного, навального й поривчастого руху вперед (Радянське літературознавство, 5, 1968, 39).
2. Різкий, рвучкий (про рух, жест і т. ін.). Поет зробив поривчастий рух, але вона спинила його, хитнувши головою (Леся Українка, III, 1952, 696); Очі в нього сяяли, голос ламався, як крихкий лід на морозі, рухи стали поривчастими і безладними (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 483); Рушниця сповзає у нього з плеча; поривчастим змахом він знову відводить її за спину (Іван І. Волошин, Наддніпрянські висоти, 1953, 85).
3. перен. Схильний до захоплення, до бурхливого вияву своїх почуттів (про вдачу людини). Він знав її нервову, поривчасту вдачу (Нечуй-Левицький, V, 1966, 253); Любила [стара] сина, але не могла не бачити, що для поривчастого й поетичного темпераменту Марусі треба би було іншого чоловіка: розумного, твердого і трошки романтичного (Гнат Хоткевич, II, 1966, 16).