ПОРИТИЙ

ПОРИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до порити. Земля чорна копитами Поорана, поритая (Тарас Шевченко, II, 1963, 390); Між голих горбів, поритих жовтими рівчаками, протікала вузенька, але глибока річка Пилявка (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 404); Лице його було порите глибокими шрамами (Іван Франко, VI, 1951, 53); До бильців [билець] підійшов високий, сухорлявий, з поритим віспою обличчям полісмен, (Мирослав Ірчан, II, 1958, 96);
//  порито, безос. присудк. сл. Земле моя! Хто тільки не гуляв у ці часи лихоліття по твоїх неосяжних просторах! Вздовж і впоперек збито тебе копитами, порито важкими снарядами! (Олесь Гончар, II, 1959, 217).