ПОРИПІТИ, плю, пиш; мн. пориплять; док.
1. Рипіти якийсь час. Обидва [Шестірний і офіцер] знялися; порипіли чобітьми — і вийшли (Панас Мирний, I, 1954, 355); Северин покрутився перед дзеркалом, поцмокав язиком, посвистів, порипів чобітьми, узяв гвинтівку на плече (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 422).
2. розм. Піти, поїхати кудись, супроводжуючи свій рух рипінням. — Айда за ней [нею]!.. — І два.. москалики.. збили на потилицю кашкетики й підтюпцем порипіли в темряву за санками (Степан Васильченко, I, 1959, 343).