ПОРУДІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до порудіти. Він сидить незграбно на стільці, дивиться на кінчик свого поруділого від тютюну вуса, мовчить (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 68); Вигляд він мав чудернацький, був якийсь наче підстрелений у своєму перетягну тому путом, поруділому від дощів сіряку (Олесь Гончар, II, 1959, 15);
// у знач. прикм. Біля кожної з них [хат] порпалися в смітті кури з курчатами, тхнуло гноєм, стояли стоги торішнього поруділого сіна (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 111); Заплава, поруділі трави та бур’яни навколо, гілля дерев і зелена соснова глиця заіскрилися сріблястою памороззю (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 131); В його облізлій фігурі і поруділім пальті чилось щось винувате і безнадійне (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 209).
ПОРУДІЛИЙ
Тлумачення слова